Коли є чізкейки – є й щастя! Історія Тетяни , Андрія та їхнього закладу “Сheese Bakery”!

– З чого почалася Ваша історія успіху?

– На іменини я зробив перший чізкейк Тані. Це не тягнуло за собою ніяких бізнес-ідей, просто я хотів зробити Тані приємно. Настільки вийшов смачний чізкейк, що десь в наших головах ця ідея відклалась. Той час був фінансово важким: проблеми з роботою, треба було десь жити!

– Я взагалі тоді ще жила у Києві, а Андрій жив тут. Постійно їздили один до одного, витрачали купу грошей на білети. Треба було щось думати!

– Це було після однієї невдалої спроби бізнесу, котра була провальною. Ми хотіли зробити якийсь бізнес, котрий би не тягнув за собою багато витрат і одразу приносив гроші. От нам і згадався той перший чізкейк, зроблений тиждень тому. Купили перші продукти на мінімальну суму, зробили один торт з 3-ма різними декорами : і полуницями прикрашали, і шоколадом заливали. У нас досі на сторінці є фото того першого чізкейку.

– Тут варто сказати, що той чізкейк був зроблений на желатині. Зараз ми такого вже не робимо, – сміється Тетяна. Це насправді настільки просто! В той час, нам здавалось, що ми супер-кондитери. Купили продукти, заморожені ягоди, на той момент (квітень, коли не сезон на ягоди) – витратити стільки грошей на цей продукт здавалось чимось нереальним… І досі пам’ятаю, як ті ягоди розмерзлись і з них зробилася просто каша.  Але ми все ж відфотографували, закинули на сторінку в і Instagram і я поїхала назад, у Київ.  Андрій залишився тут і на наступний день прийшло повідомлення, що якийсь чоловік хоче купити у нас чізкейк. Ми ні ціни не знали, ні як це упакувати. Нічого!!! Але взяли цей заказ, і у Андрія почався марафон по Львову: де купити коробку, де продукти. І все це було куплено на останні гроші.

– Чізкейк такий собі вийшов, бо ми вирішили зробити щось новеньке, не таке, як робили до цього. Не знали тоді ще, як спекти чізкейк з бортиками – розповідає Андрій.

-Попри те, клієнтові дуже сподобався торт й після цього спрацював ефект «сарафанного радіо».

– Потім був фестиваль «Streed food so good». Ми позичили грошей у батьків і зрозуміло , що кожна нова сума була для нас стрибком вище голови.  Досі пам’ятаю , як з різних клаптиків тканини декорувала стіл, або ж та стара валіза з тарілками та виделками. Навіть фартухи замовили з нашивкою.

-До того всього, ми примудрились запізнитись на фестиваль. Він починався о 12.00, а ми приїхали близько 13.00. І до 17.00 у нас все розкупили! Ми не були готові до такого повороту, тому швиденько поїхали додому готувати . Пекли всю ніч, але ситуація на наступний день повторилась. Це був значущий фестиваль. Люди приходили і приходили… опісля, їздили ще фестивалях, але це був повний провал. По-перше, людей було нуль, чізкейки просто списувались через сонце і відсутність людей.

– Потім були майстер-класи… І ось, ми вже зняли цех, найняли людей, котрі б допомагали. Так склалось, що навіть поставляли чізкейки в популярні львівські кафе. Усі фінанси ми вкладали назад : в продукти, в обладнання, бо треба було постійно удосконалюватись.

– І так, поволеньки ми почали брати участь в різних заходах. Але саме «Street food so good» допоміг нам зрозуміти, що ми знайшли свою нішу. Тому, що якби ми попали одразу на інший фестиваль, ми б просто подумали, що займаємось не тим. А ту одразу такий вибух – багато людей!

– Як Ви дійшли до рішення відкрити власний заклад?

-Ооо, люди почали повертатись до нас зі словами: «ми були на фестивалі, де купляли у Вас торт..» або «нам Вас порадили»… Люди почали питати: « чи можна купляти у меншому об’ємі, чи можна десь кусочок спробувати..». Єдине, що ми говорили людям : «зайдіть в такі й такі кафе, яким ми постачаємо, там і спробуйте». Але вже тоді закрадалась думка, що треба чогось свого. Терміново.

–  Зрештою, ми наважились. Якраз так співпало, що наші батьки хотіли зробити нам подарунок на весілля – квартиру. Але одного вечора Андрій заходить на OLX (має таку хорошу звичку моніторити там оголошення ) і бачить просто ідеальне приміщення для нашого кафе! Це була 8 година вечора! Попри те, ми обоє розуміємо, що у нас нема ні копійки на нього. Ми договорились про зустріч. Зранку, прийшовши туди зрозуміли – це саме те!

– Сказали батькам, що нам не треба квартири, нам треба кафе! – сміється Тетяна.

– Потім, за один вечір, ми повністю продумали концепцію, що це має бути за заклад і так далі.

– А там вже й ремонти, і все таке. Здавалось, невеличке кафе, але стільки всього треба!

– Це як чемодан, що збираєш на 2 дні, а що на тиждень – однаково. Бо все одно треба брати косметичку, плойку, фен і трохи одягу.  Аналогічно і з кафе – що 200 квадратів, що 60 (як у нас) – робота все та ж.

-Що ви побажаєте нашим читачам?

– Виходити із зони комфорту. Як тільки Вам стає зручно – треба змінювати це : читати нові книги, змінювати стиль, з людьми іншими спілкуватись, змінювати сферу діяльності, переїжджати в іншу країну.

–  Треба виходити із зони комфорту, бо лише тоді ти по-справжньому розвиваєшся!

А що Вас мотивує?

– Ооо, та мотивація звідусіль на голову лізе : із книг, фільмів, соц. мереж. От навіть подивишся на людей, котрі чогось добились у своєму житті і думаєш : «Якщо вони змогли, то чому я не зможу?!?».

– Ми ще нічого не змогли, ми зробили лише перший крок, правда??! – усміхаються наші герої.

– Правда!

 

Залишити коментар

Підписуйтесь на e-mail розсилку

Не розсилаємо спаму, тільки цікаві новини